Собор святого Юра
Силует архітектурного комплексу на Святоюрській горі впізнаваний з різних оглядових майданчиків — вежі Ратуші, вежі церкви святих Єлизавети і Ольги, Високого Замку.
Око звідусіль виокремлює світлий та пишний образ на тлі міського краєвиду. Собор також є важливою домінантою культурного ландшафту міста.
Найкраще архітектурний ансамбль на Святоюрський горі відкривається в бік старого міста, історично він є невід’ємною частиною більшості художніх панорам.
Його багатовікову архітектурну історію умовно можна поділити на два великі періоди. Перший тривав майже півтисячоліття приблизно до середини XVIII ст. Першим незаперечним документальним свідченням існування церкви св. Юра вважається напис на старовинному дзвоні, датований 1341 роком.
Початок другого періоду — це будівництво нового собору, що став центром ансамблю, яким ми бачимо його сьогодні. Винятковість собору визначив насамперед проникливий архітектурний задум архітектора Бернарда Меретина.
Ініціював будівництво нового собору єпископ, а згодом митрополит, Атанасій Шептицький. Стара церква, що служила кафедральним храмом, вже не відповідала своєму особливому статусу, візуально значно поступаючись навіть деяким тогочасним парафіяльним церквам.
Мотивація митрополита виразно зафіксована в одному зі старих історіографічних видань. За його задумом, нова церква мала зрівнятися й перевершити розмахом і красою з усіма існуючими на той час у Львові католицькими храмами. Це був свідомий намір замовника підняти суспільний престиж греко-католицької церкви за допомогою величного архітектурного задуму. І втілити його мав Бернард Меретин.
Найкращими творіннями архітектора, окрім собору святого Юра, є місіонерський костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії в місті Городенка та міська Ратуша в Бучачі. Обидві споруди тепер мають статус пам’яток архітектури національного значення.
І городенківський костел, і бучацька ратуша зводилися майже одночасно зі львівським собором св. Юра у 1740-вих – 1760-х роках. Тріумфальні роки мистецького розквіту архітектора Бернарда Меретина позначені плідною співпрацею з постійним партнером у творчості — скульптором Йоганом Пінзелем.
На фасаді собору можемо спостерігати виняткову монументальну єдність у поєднанні скульптур зі спорудою, що є характерним для барокового мистецтва. Це також свідчить про глибоку творчу взаємодію архітектора Бернарда Меретина та скульптора Йогана Пінзеля.
Кінна фігура святого Юрія-Змієборця на фасаді собору, фігури святих покровителів Шептицьких: праворуч — грецького архієпископа Атанасія Олександрійського, ліворуч — Папи Римського Лева, — обабіч головного входу, виконані у 1759 році. Думки дослідників стосовно авторства статуй святих розходяться. Так, немає жодного документу, який підтверджує, що саме Йоган Пінзель є автором скульптур Атанасія і Лева. А крім того, відсутність динамізму, характерна для творчості Майстра Пінзеля, драматичної складової викликають ще більші сумніви щодо його авторства.
З 1998 року Собор разом із Ансамблем історичного центру Львова належить до Світової спадщини ЮНЕСКО.
