© 2021. Pinsel.AR

O nazwie

Head of sculpture

Спадщина живе вагомо в іменах. Можливо, ви звертали увагу, як по-різному пишуть у нас ім’я Пінзеля. Тут є своя історія.

Це ім’я вперше згадує дослідник церковного мистецтва священик Владислав Жила у примітці до своєї книжки 1923 року про львівський костел і монастир Домініканів: “Prof. Antoniewicz ponoś wynalazł w aktach katedry św. Jura nazwisko rzeźbiarza, który wykonał rzeźby Jura. Ma być nim niejaki Pinsel z Wiednia.” (Професор Львівського університету Ян Антоневич-Болоз, історик мистецтва і реставратор художніх творів, який у 1900-х роках одним із перших почав цікавитись львівським бароковим мистецтвом, у своїх публікаціях 1906 року, не згадуючи самого імені скульптора, писав лише: “Był i działał tu rzeźbiarz, a zwłaszcza dekorator pierwszorzędny, nieznany mi z nazwiska. Dzieła jego ręki i szkoły widzimy rozsiane po tylu kościołach Lwowa i jego okolicy.”)

Вдруге про “majstra Pinsla” згадує у 1928 році (і повторює в 1932-му в книжці “Lwowskie kościoły barokowe”), описуючи різьби з фасаду собору св. Юра, мистецтвознавець Тадеуш Маньковський, і він же у 1937-му в книжці “Lwowska rzeźba rokokowa” подає кілька архівних виписів (про виплати за роботи в соборі св. Юра та в костелі у Монастириськах) з іменем Pinzel, Pinzenl. Тоді ж святоюрський архівний запис опубліковує філолог і музейник Іларіон Свєнціцький у “Літописі Національного Музею за 1937 рік”.

Цього ж 1937 року маємо першу згадку не лише прізвища, а й імені нашого майстра. Історик, мистецтвознавець і перекладач Микола Голубець у ґрунтовному виданні “Історія української культури” згадує його так: “В 1759. р. заанґажовано до різьбарських робіт шлеського різьбаря Йогана Пінзеля, що м. и. виконав статуї св. Льва й Атанасія при церковному вході та св. Юра на чоловому фронтоні.” Оскільки дослідник не навів джерел, де б фігурувало ім’я Йоган, ця версія не мала підтримки аж до 1993-1994 року. Відтак польські та українські мистецтвознавці, а це зосібна Тадеуш Маньковський, Збіґнєв Горнунг, Мечислав Ґембарович, Єжи Ковальчик, Ян К. Островський та Михайло Драган, Володимир Любченко, Дмитро Крвавич, Борис Возницький і інші, до початку 1990-х іменували у своїх публікаціях нашого героя просто — Майстер Пінзель.

У 1994 році Пьотр Красний і Ян Островський оголошують про свої документальні знахідки до біографії Пінзеля. У вивезених в часі Другої світової війни до Перемишля, а згодом переданих до варшавських архівів, уцілілих метрикальних церковних книгах із Бучача (книгах шлюбів і хрещень) згадане повне ім’я Пінзеля латиною. Ось, як 15 травня 1751 року датується шлюбний запис: “matrimonium […] int[e]r honestos Ioannem Gieorgium Pilse altaris sculptor[em] iuven[em] et Mariannam Elisabetham Kieytowa vid[uam]”. В записі про хрещення 1752 року сина Пінзеля Бернарда названо “filium […] Gregorii Pilze artis sculptoriae mag[istris]” (як зауважує Островський, в старих метриках нерідко бували недбалі чи несистематичні записи імен, і “помилка Georgius — Gregorius є однією з найчастіших”). Запис про хрещення другого сина у 1759 році гласить: “D[ie] 3 Iunii. Ego Mich[ael] Huczyński bap[tisavi] inf[antem] n[omi]ne Antoniu[m] fil[ium] Ioan[nis] Pilznow et Mariae c[onsortium] l[egitimorum].”

Отже, підсумовують у повідомленнях про знахідки Ян К. Островський і Пьотр Красний, “wiemy nareszcie, że tajemniczy mistrz Pinsel miał na imię Jan Jerzy, natomiast brak precyzji w zapisach jego nazwiska (Pilse, Pilze, Pilznow, Pilzl(owal) raczej zaciemnia niż rozjaśnia dotychczasowy obraz. [Nie ma w tym nic niezwykłego, wobec licznych oboczności zapisów nazwisk innych współczesnych artystów. W tych warunkach najbardziej uzasadnione wydaje się stosowanie poprawnej filologicznie wersji “Pinsel”.] (У 1996 році знайдено останню записану версію прізвища в рахунках, виданих “Statuario Penzel Budzacensi” за костел тринітаріїв у Львові у 1756 і 1757 роках.)

Одначе, як можемо зауважити, коректна версія реконструйованого німецького прізвища “Pinsel” (яке, вочевидь, клірики записували колись у документи у фонетичній формі, як воно звучало “на вухо”, достосовуючи до своєї метрикальної латини) зазнала певних коректив при зворотній передачі з латини подвійного імені — Ioannes Georgius. Латинка і традиція передачі власних імен власною мовою дозволили польським науковцям одразу легко “ополячити” звучання імен Пінзеля — Jan Jerzy. Це, своєю чергою, поставило і перед українцями питання, як вимовляти і писати ці імена? І це питання приводить нас до в дечому дуже непростого сприйняття нами спадщини та історії.

У 1978 році в приміщенні колишнього костелу сестер кларисок у Львові на площі Митній, 2 відкривається виставковий зал Львівської картинної галереї. А 16 квітня 1996 року директор галереї Борис Возницький відкриває тут музей “Львівська сакральна барокова скульптура 18 ст. Творчість Івана Георгія Пінзеля”.

Борис Возницький, завдяки експедиційній роботі якого у 1960-1970 рр. було врятовано більшість уцілілих творів Пінзеля і сформовано значну музейну колекцію Майстра, у різних публікаціях про Пінзеля користався різними варіантами його імені — Іоан Георгій (2005), Іоанн Георг (2007) і Іван Георгій (1996). Скульптор і мистецтвознавець Дмитро Крвавич вживав імена Йоан Пінзель (1994) і Йоанн Пінзель (2004); дослідниця Віра Стецько використовувала ім’я Іоанн-Георгій; Йоганн Ґеорґ пише львівський історик Орест Лильо; Іоанн Георгій — дослідниця Оксана Козир; Йоган Георгій — дослідник і реставратор Олег Рибчинський…

Загалом, проблему передачі кирилицею імен Пінзеля ми не мусимо зводити лише до несистематичного підходу в редакторській роботі у тих виданнях, де з’являлися публікації про Пінзеля. Схоже, існують певні закономірності “освоєння” цих імен, які радше добре показують нам, як ми трактуємо щось. Так, форма Іоанн може свідчити про бажання бачити давнє давнім, а Ґеорґ — чужим чи іншим; Йоан і Георгій — про сприйняття іншого своїм, а Іван — про сприйняття своїм свого. Правильного чи неправильного тут, здається, немає. Є лишень адекватне і відповідне чомусь. Чóму? Можливо, ми досі покладаємось на своє уважне до гібридності і глибокого сум’яття вухо, як і наші предки з XVIII-го барокового століття?

Євген Гулевич