© 2021. Pinsel.AR

Парафіяльний костел Всіх Святих у Годовиці

Римо-католицька парафія з’явилася в селі Годовиця у ХІІІ столітті. Перший дерев’яний храм згорів під час татарського набігу в 1621-му році. Через десять років на його місці збудували мурований. У середині XVIII століття костел перебував у недоброму стані та міг завалитися. Тому парох сусіднього храму з містечка Наварія Стефан Мікульський виділив гроші для будівництва нового. Проектування костелу він запропонував Бернарду Меретину.

Архітектор впродовж 1739-1748х років реконструював костел Вознесіння Пресвятої Діви Марії в Наварії. Проект зробив Меретина знаним як вмілого майстра і став першим зафіксованим твором його авторства в Україні. До роботи над костелом у Годовиці Бернард уже мав у своїй творчій біографії численні храми: Собор Святого Юра у Львові; костели Непорочного Зачаття Діви Марії в Городенці; Заручин Марії, Святої Агнеси та Пресвятої Трійці у Львові; Преображення Господнього в Тарногруді.

На початку проектування архітектор зіткнувся з двома суттєвими обмеженнями: мала територія для побудови храму – 40х60 метрів, і нечисельна парафія. Тому Бернард Меретин працював із невеликими обрахунковими розмірами, щоб розмістити прихожан, та в умовах незначних ресурсів для утримання храму. Він накреслив однонавову споруду малої довжини, хрестову в плані. Можливо, митець запозичив ідею в тридільних українських дерев’яних церквах.

Композиція мистецького вистрою південного фасаду храму в Годовиці має спільні елементи зі західним фасадом костелу в Наварії. Чотири пілястри опираються на високі бази і завершуються багато профільованим піддаховим карнизом. Площина фронтону складається з двох малих пілястр, увінчаних трикутним причілком. У годовицькому костелі, на відміну від храму Вознесіння Пресвятої Діви Марії, архітектор застосував різьблені з вапняку гзимси та балюстради, бази та капітелі, рокайлі та вазони. У архітектурному вирішенні костелу Всіх Святих Бернард Меретин проявив досконалість авторського стилю. Каменярі, що були запрошені ним до роботи, також змогли втілити у будівлі свій високий рівень майстерності. Спільнота зодчих була вражена: після смерті Бернарда вони брали за приклад храм під час побудови костелів у Коломиї, Буську, Бучачі, Лопатині, Берездівцях та Раві-Руській.

Сюжетно-образну концепцію інтер’єру Бернард Меретин опрацьовував разом із Йоганом Пінзелем та Алєксандром Роліньскім. Найважливіше місце у храмі зайняв головний вівтар. Тут трьохзвучно виявилися скульптурні композиції, архітектурні форми та багатобарв’я стінопису. Алєксандр Роліньскі у вівтарній частині динамічно розвинув ордерну композицію: заповнив площини рокайлями та сюжетними зображеннями. Для підкреслення неповторності храму майстер малював архітектурні деталі, імітуючи червоний угорський або «королівський» мармур. Скульптурні композиції Йоган Пінзель розташував на повітряних кронштейнах, які майстерно декорував мереживом рокайлів. Головний вівтар костелу в Годовиці був подібним до промовистих театральних лаштунків.

У 1946-му році радянська влада примусово виселила польську громаду з території Годовиці. На згадку про храм вони вивезли моделетто – підготовчу модель, розп’яття авторства Йогана Пінзеля до Вроцлава. Сьогодні воно зберігається в костелі Божого Тіла у вигляді процесійного хреста.

У 1961-му році костел повністю закрили. Львівська картинна галерея перевезла та прийняла на зберігання більшість скульптурних композицій Йогана Пінзеля в 1965-му році. Це сталося завдяки тодішньому її директору Борису Возницькому. У 1974 році в храмі трапилась пожежа: вогонь знищив дах, розписані стіни та склепіння.

Костел Всіх Святих у Годовиці представляє духовні й емоційні властивості культури пізнього бароко. Камерний внутрішній простір та наративна театралізація головного вівтаря створювали атмосферу непевності та плинності існування. Вони наголошували на найтонших душевних переживаннях людини. Сьогодні пейзажне розташування, вишукані пропорції та філігранно різьблені деталі храму спонукають до переосмислення архітектури та мистецтва Просвітництва.