Бучач: місто, ратуша й тандем геніїв – Бернарда Меретина та Йогана Георга Пінзеля
Найдавніші археологічні знахідки на території Бучацького замку свідчать, що слов’янське укріплене поселення існувало тут приблизно з XII століття. Перша писемна згадка про Бучач припадає на 1260 рік (хоча в інших джерелах фігурують 1360 та 1373 роки). Саме тоді в документах згадується тогочасний володар поселення – Габріель Бучацький. Важливим етапом «другого народження» Бучача як повноцінного європейського міста став 1515 рік (за деякими даними – кінець XIV ст.). У цей час для нього було відновлено й упорядковано Магдебурзьке право. Бучач є непересічним урбаністичним осередком, оскільки це місто з двома серцями – у ньому до сьогодні паралельно функціонують дві ринкові площі.
Стара ринкова площа в Бучачі мала видовжену трапецієподібну форму. Її композиційна вісь пролягала зі заходу на схід, і замикалася церквою Святої Покрови у східній частині. Першопочатково забудова старого ринку була дерев’яною – із підсінням або з акцентованими окапами дахів, що значно виступали за межі фасадів. Через стрімкий ухил рельєфу дерев’яні будинки зводили на кам’яних підмурках. Аналоги такого типу архітектури й досі збереглися в Бучачі на вулиці Лесі Українки.
З часом стара дерев’яна забудова площі вичерпала свій ресурс, тому вже у ХІХ столітті розпочалося зведення мурованих споруд, розміри яких відповідали попереднім парцелам (земельним ділянкам). Згодом через демографічний розвиток й економічні чинники посеред старого ринку виріс додатковий торговельно-житловий квартал. Нова забудова зазнала відчутного впливу загальноєвропейської стилістики ХІХ століття. До сьогодні тут збереглися виразні взірці історизму, сецесії та функціоналізму.
Нова ринкова площа та феномен ратушіНова ринкова площа в Бучачі постала на місці колишньої позабрамної рогачки. Її північно-західна та південно-східна лінії повторювали напрямки вулиць давнього передмістя. Північно-східна межувала зі струмком, що відділяв новий ринок від старого, а південно-західну сторону розпланували наново. Проєктування цього нового простору було безпосередньо пов’язане зі зведенням міської ратуші.
На появу феномену бучацької ратуші вплинула низка ідеологічних чинників. Її будівництво не лише знаменувало новий етап у розвитку міста, а й продемонструвало унікальний творчий тандем архітектора й скульптора. Ратушу звели на території нового міста, попри те, що на старому ринку для неї теж вистачало місця. Лише така локалізація могла забезпечити їй потужний інформаційно-символічний вплив на бучацьких міщан.
Прагнучи власного уславлення, Микола Потоцький – канівський староста й фундатор ратуші – особисто визначив орієнтацію її головного фасаду. Таке протиставлення нового Бучача старому було вельми зухвалим, проте саме цей прецедент демонструє, яке колосальне значення мала ратуша для задоволення амбіцій тогочасної аристократії. Вимоги Потоцького стосувалися й архітектурного вирішення фасадів, які за своєю естетикою мали перевершувати навіть львівську ратушу.
Для реалізації цього грандіозного задуму магнат залучив архітектора Бернарда Меретина та скульптора Йогана Георга Пінзеля. Саме цей союз став запорукою шедевру. Біографія Пінзеля тісно переплетена з історією цієї будівлі. Відомо, що лише після завершення основних робіт тридцятирічний скульптор зміг одружитися. Декоративне оздоблення ратуші стало беззаперечним доказом його зрілої майстерності, а шлюб відкрив йому шлях до офіційного статусу майстра та заснування власної цехової майстерні. Спільна праця зблизила митців і на особистому рівні: хрещеним батьком першого сина Пінзеля став саме Меретин, на честь якого дитину назвали Бернардом. Відтак період спорудження ратуші в Бучачі став для обох авторів часом найвищого самовираження та розквіту спільної творчості.
Важливо й те, що Бернард Меретин переважно розробляв проєкти на папері, тоді як їхнє втілення на майданчику здійснювали місцеві будівничі. У Бучачі головна відповідальність за точне дотримання авторського задуму лежала саме на Йогані Георзі Пінзелі, який мешкав у місті з родиною і тонко відчував його середовище.
Архітектурне оточення площіЩоб ратуша як головна композиційна домінанта мала гармонійне оточення, по периметру нової площі звели барокові кам’яниці. На південно-західній стороні збудували ряд будинків із підсінням. З-поміж них донині вціліла лише одна кутова споруда – сьогодні № 63, чиї архітектурні деталі витончено вирізьблені в камені. Інші будівлі цього ряду – № 61 і № 59, були перебудовані в ХІХ столітті, а № 55 і № 57 – у міжвоєнний період.
Кам’яниці північно-західної сторони також зазнали реконструкцій у ХІХ столітті. Сучасний вигляд їхніх фасадів сформувався наприкінці позаминулого століття й відображає мотиви історизму. Північно-східна сторона площі оновлювалася на зламі ХІХ–ХХ століть. Найбільше втрат зазнав південно-західний бік – він знищений повністю. Раніше тут височіли пізньобарокові кам’яниці, згодом видозмінені за доби еклектики.
Нова площа відігравала провідну роль в економічному житті Бучача. Про це, зокрема, свідчить міський будинок ваги, споруджений у її південно-західному куті. Архітектурне вирішення цієї споруди тяжіє до стилістики історизму з екзотичними вкрапленнями орієнтальних мотивів.
Ратуша: Історія та архітектурний виглядРатушу звели в 1750–1751 роках. 29 липня 1865 року будівля постраждала від нищівної пожежі, яка знищила частину унікального скульптурного оздоблення. Реставрацію споруди провели напередодні 1914 року. Згодом, у 1920 році, її передали місцевому купецтву для комерційних потреб. За радянських часів пам’ятка зазнала серйозних руйнувань, а її інтер’єри були повністю спустошені. Ремонтно-реставраційні роботи на об’єкті тривають і донині.
Споруда має компактний двоповерховий об’єм, кути якого фланковані пілястрами. Верхній ярус завершується виразним карнизом із балюстрадою, прикрашеною скульптурами на наріжних частинах. Головний фасад відзначається густим ритмом пілястр із декоративними капітелями, що розчленовують стіни будівлі. Його вінчає високий, пишно орнаментований фронтон із гербовим картушем Потоцьких. Першопочатково ратушу прикрашали чотирнадцять скульптур майстра Йогана Георга Пінзеля, що зображували подвиги Геркулеса. До нашого часу збереглися лише чотири з них, причому всі – у пошкодженому стані. Внутрішній простір першого поверху складається з дванадцяти кімнат, перекритих хрестовими склепіннями.
Висотною домінантою архітектурного ансамблю є двоярусна вежа заввишки 35 метрів. Нижній ярус увінчаний витонченою балюстрадою. Верхній ярус дещо звужений, оздоблений круглими вікнами-люкарнами для годинника та декоративними вазами на кутах. Вінчає вежу купол із флюгером.
У своїй фундаментальній монографії «Бучацькі пам’ятки», виданій у Львові 1882 року, історик, дослідник і чернець-домініканець Садок Баронч залишив один із найдавніших і найцінніших детальних описів Бучацької ратуші. Праця містить унікальні відомості про первісний вигляд, архітектурні параметри та трагічну долю цієї видатної пам’ятки епохи пізнього бароко.
Садок Баронч описує ратушу як «величавий і красивий будинок магістрату», зведений коштом магната Миколи Василя Потоцького. Автор зафіксував, що первісна висота вежі ратуші разом із витонченим бароковим завершенням – шпилем, становила 22 сажні, тобто близько 53 метрів. Вежа була покрита майстерно пофарбованою бляхою, що надавало їй особливого блиску. Згідно з описом дослідника, на нижньому поверсі містилися єврейські крамниці й лавки, на першому – міська управа, а решту приміщень здавали в оренду. Верхівку стін, де починався дах, наче вінок, оперізувала вишукана галерея. Посеред неї, із західного боку, височіла кам’яна скульптура заввишки до трьох сажнів і завширшки у два, яка зображувала родинний герб Потоцьких – «Пиляву». Нижче під нею розташовувалася друга галерея з балконом на стовпах, облаштована безпосередньо над головним входом.
У тексті чітко зазначено, що будівлю прикрашали чудові кам’яні фігури, ймовірно, привезені з Італії. Баронч зауважує, що ці скульптурні композиції відтворювали 12 подвигів Геркулеса (Геракла), символізуючи тріумф доброчинності, мужності та безкомпромісну боротьбу зі злом.
Водночас історик детально задокументував катастрофічну для архітектури міста подію, яка сталася 29 липня 1865 року. Під час великої пожежі в Бучачі унікальний високий шпиль ратуші повністю згорів. Від екстремальної температури та падіння уламків сильно постраждали й самі кам’яні статуї Геркулеса на фасаді та балюстрадах. Значна частина з них розкололася або була безповоротно втрачена. Дослідник із сумом констатував, що під час відбудови вежі так і не повернули її колишньої висоти, розкішних барокових форм та величі. У місті не знайшлося майстрів відповідного рівня, здатних відтворити шедевр Бернарда Меретина. Через це споруда залишилася суттєво нижчою – близько 35 метрів заввишки.
Особливо цінною є зафіксована Садоком Барончем народна місцева легенда про надзвичайну пильність фундатора. Згідно з нею, Микола Потоцький із великою дбайливістю наглядав за будівництвом і навіть наказав спорудити від свого палацу аж до самої вежі спеціальний поміст. Статуї та скульптури обережно піднімали вгору цим риштуванням, аби кожен витончений фрагмент без жодних ушкоджень дістався свого місця призначення. Згадка про такий поміст дозволяє висунути гіпотезу: майстерня Пінзеля могла розташовуватися поруч із палацом Потоцького, а процес зведення ратуші супроводжувався складними інженерними рішеннями. Завдяки спеціальним підйомним конструкціям і настилам готові твори перевозили та піднімали безпосередньо на фасад і балюстради будівлі. Це свідчить про надзвичайний рівень організації тогочасних будівельних робіт.
Важливе значення має також згадка про ймовірне італійське походження скульптур. Як відомо, для італійської пластики традиційним матеріалом був мармур, тоді як бучацькі пам’ятки вирізьблені з місцевого вапняку. Сучасні науково-реставраційні дослідження внесли ясність: на поверхні фігур виявлено залишки автентичного покриття на основі лляної олії та крейди. Саме цей специфічний ґрунт створював ефект глянцевого блиску, майстерно імітуючи благородний мармур.
Окремої уваги заслуговує згадка про нині втрачену галерею з балконом на стовпах. Вона розташовувалася на головному фасаді на рівні першого поверху, безпосередньо над центральним входом. Цей елемент свідчить про експресивне й динамічне об’ємно-просторове вирішення ратуші. Така композиція, ймовірно, була близькою до пластичного прийому, який Бернард Меретин використав під час проєктування собору Святого Юра у Львові.
Олег Рибчинський* Дослідження реалізоване громадською ініціативою My Future Heritage у співпраці з Goethe-Institut в Україні.
* Додаткову інформацію про фрагменти скульптур з Бучацької ратоші можна дізнатись в розділі галерея.