Херувим Городенківського вівтаря. Світлотінь барокового звороту.

Історія створення

Цей дерев’яний фрагмент із зображенням херувима походить із головного вівтаря костелу Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії в Городенці. Храм, зведений у 1745–1769 роках, став вершиною співпраці архітектора Бернарда Меретина та скульптора Йогана Георга Пінзеля. Його створення фінансував канівський староста Микола Василь Потоцький. Скульптуру вирізьблено в період творчого розквіту майстра — у першій половині 1750-х років. У радянські часи унікальне барокове оздоблення костелу було знищене. Проте завдяки експедиціям українських мистецтвознавців цей фрагмент зберігся для майбутніх поколінь. Нині він функціонує як самостійний об’єкт глибокого мистецького та історичного значення.

Опис скульптури

Твір репрезентує унікальний тип пластики, де кругла скульптура органічно переходить у площинний рельєф. Він розрахований на фіксовану точку огляду у величній структурі вівтаря. Головною індивідуальною рисою цього херувима є монолітна, майже архітектурна тектоніка побудови. Її найкраще демонструє фронтальний ракурс – обличчя ангела нахилене донизу та дещо розвернуте в три чверті. Це створює дивовижне відчуття внутрішньої зосередженості.

Масивна, округла лінія щік та м’яке підборіддя покриті щільним шаром білосніжного левкасу. Особливу художню цінність мають патини — легкі, природні цятки та потертості часу, розсіяні по лобі та щоках; вони виразно підкреслюють шляхетний вік пам’ятки та відсутність пізніших грубих втручань.

Пластичне вирішення херувима розкриває складну асиметрію барокового мислення Пінзеля. Волосся ангела не просто обрамляє чоло, а закручується у круті, майже графічні равликоподібні локони з глибокими внутрішніми підрізами. Одне з крил стрімко злітає вгору, створюючи вертикальну домінанту.

Друге розгортається горизонтально і формує розлогу візуальну основу. Така гра об’ємів народжує мінливу, сповнену внутрішнього життя динаміку світла й тіні. Погляд на скульптуру з тильного боку дає унікальну можливість зазирнути в «творчу лабораторію» майстра. Задня частина повністю позбавлена ґрунту й репрезентує чисту, оголену деревину. Тут видно широкі, сміливі зрізи плоским різцем, якими скульптор моделював основу фігури і підганяв її під площину вівтарної конструкції.