Українська
© 2019. Pinsel.AR

Місця Пінзеля

Італійський регіон Тоскана є батьківщиною двох знаменитих скульпторів Мікеланджело Буонарроті і Лоренцо Берніні. Обидва майстри мали підтримку і можливість творчо самовиражатися. Багато мандрували по країні в пошуках помічників, учнів, матеріалів, інструментів та для виконання замовлень. Їхні твори стали органічною частиною італійського культурного ландшафту. Це скульптури, що передають чуттєвість, емоційну напругу та релігійну екзальтацію.
Для вивчення проникливого мистецтва Мікеланджело й Берніні на початку XVIII століття в Італію приїздить з Інсбрука юний скульптор Матіаш Бернард Браун. Згодом йому доручають створити скульптуру Благовіщення для церкви Святої Трійці при шпиталі замку Кукс у Чехії. А далі, впродовж 28 років роботи у Празі, Матіаш Браун створив неймовірно велику кількість кам’яних скульптур. Помер від сухот у неповні 54 роки.
Між трьома скульпторами — Мікеланджело (1475-1564), Берніні (1598-1680), Брауном (1684-1738) — існує спадковість творчої думки. Їх наступником стає Йоган Георгій Пінзель (народився між 1707-1720, помер 1761-1762). Впливовим покровителем майстра став Микола Василь Потоцький. У середині XVIII століття цей цілеспрямований меценат задумує відбудову двох розташованих на важливих торговельних шляхах міст — Городенки та Бучача, які зазнали руйнувань від московських військ у 1738-1739 роках.
Наприкінці 1745 року Потоцький запрошує до проектування костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії з монастирем театинів у Городенці архітектора Бернарда Меретина, який вже працював над розбудовою Собору Святого Юра у Львові. Будівництво храму у Городенці завершили у 1754 році. Він споруджений у південно-східній частині середмістя. З північної сторони територія монастиря межувала зі старим замком XVII століття. Двовежовий бароковий костел став просторовою домінантою міста. Архітектурне вирішення головного фасаду має спільні риси з Собором Святого Юра у Львові.
Для втілення проектних задумів і виконання скульптурних композицій Меретин залучає сницаря Пінзеля, гарантуючи цим йому також тривалість замовлень і добрі гонорари. Для греко-католицького собору у Львові майстер виконає монументальну скульптурну композицію святого Юрія та, ймовірно, святих Леона і Атанасія; для костелу отців місіонерів у Городенці — 18 скульптур для вівтаря і кам’яну колону з фігурою Пречистої Діви Марії; в Бучачі — дві кам’яні фігури святого Яна Непомука та Богородиці, 14 скульптурних композицій, які стануть окрасою аттику, кам’яні кронштейни і величний картуш ратуші. Так, досліджуючи творчу спадщину Меретина і Пінзеля, Володимир Вуйцик звертає увагу, що незвичним елементом у бароковій архітектоніці городенківського вівтаря є майже ірреальне явище — завислі у повітрі капітелі без колон, підтримувані лише руками путті.
З Бучача до Городенки майстер Пінзель неодноразово проїжджав повз місто Золотий Потік, оглядав давній замок, мурований костел і дерев’яну церкву; по тому багато оздоблену кам’яною різьбою в’їзну браму Чернелицького замку. У костелі отців домініканців в Золотому Потоці він створить два бічні вівтарі. Не оминув він і вивчення досвіду кам’яних різьбярів у Язлівці, які створили одне із найгарніших міст на Сході Європи. По дорозі вздовж звивистого узбережжя Стрипи відвозив Пінзель до монастирської церкви Рукомиша втілену у камені скульптуру Онуфрія Великого. У години подорожі пригадував, мабуть, однойменну роботу свого учителя Матіаша Брауна, встановлену у лісі Вифлеєм поблизу замку Кукс.
У Бучачі Пінзель активно курує будівництво ратуші, паралельно різьбить кам’яні скульптурні композиції та дає поради підмайстрам щодо пластичного вирішення архітектурних деталей. Скульптурні сцени він ґрунтує не лише на героїці античної міфології, але й долучає промовисті для тодішньої України постаті – невільника та козака, яких розташовує на волютах обабіч гербового картуша. Можливо, ці образи сницар створював під впливом серії кам’яних рабів Мікеланджело. У ці роки він виконує антепедії, царські врата і дияконські двері, алегорії Мужності, Мудрості, Віри і святого Товія для вівтарів церкви Покрови Пресвятої Богородиці. В антепедіях він зображує панорами Бучача, храми і брами, чим засвідчує пошану до свого міста. У 1745-1760-х роках Бучач перетворюється на місто-резиденцію Миколи Потоцького — розбудовується палацовий комплекс, ансамбль нової площі Ринок, монастир Василіян, церква Покрови, костел Успіння Діви Марії, для бічного вівтаря якого Пінзель теж різьбить скульптури святого Франциска Борджіа і святого Вікентія де Поля.
Будівництво Собору Святого Юра у Львові розтягнулося в часі. Після смерті Бернарда Меретина у 1759 році керував будівництвом храму Мартин Урбанік і завершив його у 1761-му. Відтак, Йоган Пінзель, вже наприкінці свого життя, завершив скульптурну композицію святого Юрія, яку встановив на аттик катедри.
На початку 1750-х майстер отримує замовлення від Яна Каєтана Яблоновського виконати ряд дерев’яних скульптур для монастирського костелу в Маріямполі. У цей час місто активно розвивається: будують нові бастіонові фортифікації середмістя, замок, парафіяльний костел та монастирський комплекс отців Капуцинів. На шляху до Маріямполя Пінзель проїжджав через Монастириська, оглядав костел Успіння Пресвятої Богородиці (для якого у 1761 році зробить шість скульптур у співавторстві з Антоном Штилем), дві дерев’яні церкви, обширну ринкову площу. Опісля потрапляє в Устя Зелене. У ньому якраз завершувалося будівництво мурованого костелу Святої Трійці. Ян Юліуш Островський вважає, що впродовж 1754-1755 років Пінзель міг бути автором декорацій храму в Усті Зеленому.
У другій половині XVIII століття Пінзель, за сприяння Меретина, отримує замовлення на головний вівтар костелу Всіх Святих у Годовиці. До окремих робіт він залучив своїх учнів — Матвія і Петра Полейовських. Під час творення вівтарної фігури Богородиці Пінзель пам’ятає про твори італійського майстра Берніні, а саме — екстаз Людовіки Альбертоні і екстаз святої Терези. Створючи образ Самсона, він переосмислив однойменну скульптурну композицію Стефано Мадерно, яку міг бачити під час юнацької навчальної подорожі до Рима. Особливе зосередження над людським тілом, що його Пінзель зображає драматично відкритим, викликає критику зі сторони духовенства. Відтак, він накладає на оголені частини тіла фігур Ісаака та Самсона проклеєні полотна, імітуючи драперії. Він вчергове вирушає з Бучача. Проїздить через Підгайці, де бачить ренесансний замок, оборонні укріплення міста і брами, костел, церкву, синагогу, гарний Ринок і ратушу. За кількадесят кілометрів він потрапляє у родинне гніздо Сенявських — місто Бережани. У ньому його вражають не лише архітектура, а й скульптурні твори Генрика Горста і Яна Пфістера. Пізніше він мандрує через Нараїв і Свірж.
У Львові Пінзель, імовірно, зупинявся у Меретина, в будинку на вулиці Шпитальній (сьогодні Театральна). Він вимогливо споглядав роботи Себастьяна Фесінгера у костелі Петра і Павла при монастирі Єзуїтів, святого Миколая з монастиря Тринітаріїв на Галицькому передмісті, у костелі Святої Трійці колегіуму Тринітаріїв у середмісті. У 1757 році для костелу Тринітаріїв Пінзель спільно із Юрієм Ґертнером створив архітектурну форму вівтарів святих Фелікса де Валуа і Яна де Мата. Мистецтвознавець Тадеуш Маньковський припускав, що майстер Пінзель також створив фігури для головного вівтаря костелу Вознесіння Діви Марії у Наварії. Цей храм будувався за проектом Меретина, і до створення головного вівтаря у 1755 році міг бути залучений Пінзель. У 1760-му Мартин Урбанік залучає Пінзеля до вирізьбленя чотирьох дерев’яних скульптур для головного вівтаря костелу Божого тіла домініканського монастиря у Львові. Це — фігури Івана Хрестителя, святого Домініка, Августина і Миколая.
Пінзель був діяльною та освіченою людиною. Багато подорожував. Побутова культура того часу свідчить, що він мав би знати не лише німецьку, а польську й українську мови, можливо, чеську та ідиш. До того ж у середині XVIII століття середовище, в якому він жив і творив, не відзначалося політичним спокоєм і сталістю. Можливо, іноді він думав залишити Бучач і переїхати далеко на захід. Цього не сталося. Він і його твори були затребувані. Простір, можливості і сницарська культура відповідали його потребам. Він не був тут тимчасовим гостем. Майстер продовжував працювати, втілювати новаторські задуми, творити історію другої половини XVIII століття у скульптурних композиціях, які обертають фізичне тіло в границях Божественного, єднають зусилля духу і сенс віри. Спілкувався із духовенством і шляхтою, міщанами і селянами. Розумівся на місцевих національних традиціях і святкових ритуалах.
У кінці 1760 року Пінзель востаннє виїздить з Бучача. Тепер він взявся за виконання дерев’яних скульптур для парафіяльного костелу у Буданові. Із допомогою учнів він створює святих Ієроніма, Августина, Григорія, Амброзія та інших.
Через століття його твори також стали мандрівними. З рідного місця їх перевезли у виставкові зали та фонди музеїв. Натомість у часі вони встигли стати “намоленими” і міцно пов’язаними з місцем свого народження. Вони є носіями пам’яті про храми, про людей, які за ними доглядали і звертались до них. Відтак, Пінзель і його скульптури стали органічною, вимовною часткою у складній культурній мозаїці тодішньої Речі Посполитої і сьогоднішньої України.

Олег Рибчинський

* Ілюстрації до статті взято з відкритих джерел.