© 2019. Pinsel.AR

Orte

Die italienische Region Toskana ist die Heimat von zwei berühmten Bildhauern Michelangelo Buonarroti und Lorenzo Bernini. Beide Meister hatten die Unterstützung und Möglichkeit, sich kreativ auszudrücken. Ziemlich lange Zeit reisten sie zu zweit durch das Land, um Assistenten, Studenten, Materialien und Werkzeuge zu suchen und Aufträge auszuführen. Ihre Werke wurden zu einem festen Bestandteil der italienischen Kulturlandschaft. Das sind Skulpturen, die Sinnlichkeit, emotionale Spannung und religiöse Exaltiertheit vermitteln.
Um die eindringliche Kunst von Michelangelo und Bernini am Anfang des 18. Jahrhunderts zu studieren, kommt der junge Bildhauer Matthias Bernhard Braun aus Innsbruck nach Italien. Anschließend wurde er beauftragt, eine Skulptur für die Kirche der Allerheiligsten Dreifaltigkeit im Hospital Kuks in Tschechien zu schaffen. Während seiner 28-jährigen Arbeit in Prag schuf Matias Braun eine unglaublich große Anzahl von Steinskulpturen. Er starb im Alter von 54 Jahren an Tuberkulose.
Zwischen den drei Bildhauern – Michelangelo (1475-1564), Bernini (1598-1680), Braun (1684-1738) – existiert eine Erblichkeit des kreativen Denkens. Ihr Nachfolger ist Johann Georg Pinsel (geboren zwischen 1707-1720, gestorben 1761-1762) geworden. Der einflussreiche Patron des Meisters war Nikolaus Basilius Potocki. In der Mitte des 18. Jahrhunderts plant dieser zielstrebige Mäzen, zwei Städte auf den wichtigsten Handelsrouten – Horodenka und Butschatsch –wiederaufzubauen, die in den Jahren 1738-1739 von Moskauer Truppen zerstört wurden.
Ende 1745 lädt Potocki den Architekten Bernhard Meretyn ein, um die Römisch-katholische Missionarskirche der Unbefleckten Empfängnis der Jungfrau Maria in Horodenka zu entwerfen, der bereits am Bau der Sankt-Georgs-Kathedrale in Lemberg gearbeitet hatte. Der Bau des Tempels in Horodenka wurde 1754 abgeschlossen. Er wurde im Südosten der Stadt errichtet. An der Nordseite grenzte das Kloster an das alte Schloss aus dem 17. Jahrhundert. Die Barockkirche mit zwei Türmen wurde zur räumlichen Dominante der Stadt. Die architektonische Komposition der Hauptfassade hat Gemeinsamkeiten mit der Sankt-Georgs-Kathedrale in Lemberg.
Um die Designpläne umzusetzen und skulpturale Kompositionen auszuführen, lädt Meretyn den Schnitzer – Pinsel ein, wodurch ihm langfristige Aufträge und gute Bezahlung garantiert wurden. Für die Griechisch-katholische Kathedrale in Lemberg fertigt der Meister eine monumentale skulpturale Komposition von Hl. Georg und wahrscheinlich der Heiligen Leon und Atanasius; für Römisch-katholische Missionarskirche in Horodenka – 18 Skulpturen für den Altar und eine Steinsäule mit der Figur der Heiligen Maria; In Butschatsch – zwei Steinfiguren des Hl. Johannes Nepomuk und der Gottesmutter, 14 skulpturale Kompositionen, die zur Dekoration des Attikageschosses wurden, Steinkonsole und die große Kartusche des Rathauses. Bei der Untersuchung des kreativen Erbes von Meretyn und Pinsel machte Volodymyr Vujtsyk darauf aufmerksam, dass das ungewöhnliche Element der barocken Architektur des Altars in Horodenka fast ein unrealistisches Phänomen ist – die in der Luft schwebenden Kapitelle ohne Säulen, die nur von den Händen der Putti unterstützt werden.
Von Butschatsch nach Horodenka reiste Meister Pinsel häufig an der Stadt Solotyj Potik vorbei und betrachtete da das alte Schloss, die Backsteinkirche und die Holzkirche; auch die steingeschnitzten Eingangstore des Schlosses von Tschernelyzja. In der Kirche von Hl. Stephanus in Solotyj Potik errichtete er zwei Seitenaltäre. Pinsel studierte auch einmal die Erfahrung von Steinmetzen in Jaslowez, die eine der schönsten Städte Osteuropas geschaffen hatten. Auf dem Weg entlang der gewundenen Küste von Strypa brachte Pinsel zur Klosterkirche von Rukomysch die im Stein geschnitzte Skulptur von Onuphrius dem Großen. Während der Reise erinnerte er sich vielleicht an die Arbeit seines Lehrers Matthias Braun, der im Wald von Bethlehem in der Nähe vom Kuks-Schloss aufgestellt wurde.
Будівництво Собору Святого Юра у Львові розтягнулося в часі. Після смерті Бернарда Меретина у 1759 році керував будівництвом храму Мартин Урбанік і завершив його у 1761-му. Відтак, Йоган Пінзель, вже наприкінці свого життя, завершив скульптурну композицію святого Юрія, яку встановив на аттик катедри.
На початку 1750-х майстер отримує замовлення від Яна Каєтана Яблоновського виконати ряд дерев’яних скульптур для монастирського костелу в Маріямполі. У цей час місто активно розвивається: будують нові бастіонові фортифікації середмістя, замок, парафіяльний костел та монастирський комплекс отців Капуцинів. На шляху до Маріямполя Пінзель проїжджав через Монастириська, оглядав костел Успіння Пресвятої Богородиці (для якого у 1761 році зробить шість скульптур у співавторстві з Антоном Штилем), дві дерев’яні церкви, обширну ринкову площу. Опісля потрапляє в Устя Зелене. У ньому якраз завершувалося будівництво мурованого костелу Святої Трійці. Ян Юліуш Островський вважає, що впродовж 1754-1755 років Пінзель міг бути автором декорацій храму в Усті Зеленому.
У другій половині XVIII століття Пінзель, за сприяння Меретина, отримує замовлення на головний вівтар костелу Всіх Святих у Годовиці. До окремих робіт він залучив своїх учнів — Матвія і Петра Полейовських. Під час творення вівтарної фігури Богородиці Пінзель пам’ятає про твори італійського майстра Берніні, а саме — екстаз Людовіки Альбертоні і екстаз святої Терези. Створючи образ Самсона, він переосмислив однойменну скульптурну композицію Стефано Мадерно, яку міг бачити під час юнацької навчальної подорожі до Рима. Особливе зосередження над людським тілом, що його Пінзель зображає драматично відкритим, викликає критику зі сторони духовенства. Відтак, він накладає на оголені частини тіла фігур Ісаака та Самсона проклеєні полотна, імітуючи драперії. Він вчергове вирушає з Бучача. Проїздить через Підгайці, де бачить ренесансний замок, оборонні укріплення міста і брами, костел, церкву, синагогу, гарний Ринок і ратушу. За кількадесят кілометрів він потрапляє у родинне гніздо Сенявських — місто Бережани. У ньому його вражають не лише архітектура, а й скульптурні твори Генрика Горста і Яна Пфістера. Пізніше він мандрує через Нараїв і Свірж.
У Львові Пінзель, імовірно, зупинявся у Меретина, в будинку на вулиці Шпитальній (сьогодні Театральна). Він вимогливо споглядав роботи Себастьяна Фесінгера у костелі Петра і Павла при монастирі Єзуїтів, святого Миколая з монастиря Тринітаріїв на Галицькому передмісті, у костелі Святої Трійці колегіуму Тринітаріїв у середмісті. У 1757 році для костелу Тринітаріїв Пінзель спільно із Юрієм Ґертнером створив архітектурну форму вівтарів святих Фелікса де Валуа і Яна де Мата. Мистецтвознавець Тадеуш Маньковський припускав, що майстер Пінзель також створив фігури для головного вівтаря костелу Вознесіння Діви Марії у Наварії. Цей храм будувався за проектом Меретина, і до створення головного вівтаря у 1755 році міг бути залучений Пінзель. У 1760-му Мартин Урбанік залучає Пінзеля до вирізьбленя чотирьох дерев’яних скульптур для головного вівтаря костелу Божого тіла домініканського монастиря у Львові. Це — фігури Івана Хрестителя, святого Домініка, Августина і Миколая.
Пінзель був діяльною та освіченою людиною. Багато подорожував. Побутова культура того часу свідчить, що він мав би знати не лише німецьку, а польську й українську мови, можливо, чеську та ідиш. До того ж у середині XVIII століття середовище, в якому він жив і творив, не відзначалося політичним спокоєм і сталістю. Можливо, іноді він думав залишити Бучач і переїхати далеко на захід. Цього не сталося. Він і його твори були затребувані. Простір, можливості і сницарська культура відповідали його потребам. Він не був тут тимчасовим гостем. Майстер продовжував працювати, втілювати новаторські задуми, творити історію другої половини XVIII століття у скульптурних композиціях, які обертають фізичне тіло в границях Божественного, єднають зусилля духу і сенс віри. Спілкувався із духовенством і шляхтою, міщанами і селянами. Розумівся на місцевих національних традиціях і святкових ритуалах.
У кінці 1760 року Пінзель востаннє виїздить з Бучача. Тепер він взявся за виконання дерев’яних скульптур для парафіяльного костелу у Буданові. Із допомогою учнів він створює святих Ієроніма, Августина, Григорія, Амброзія та інших.
Через століття його твори також стали мандрівними. З рідного місця їх перевезли у виставкові зали та фонди музеїв. Натомість у часі вони встигли стати “намоленими” і міцно пов’язаними з місцем свого народження. Вони є носіями пам’яті про храми, про людей, які за ними доглядали і звертались до них. Відтак, Пінзель і його скульптури стали органічною, вимовною часткою у складній культурній мозаїці тодішньої Речі Посполитої і сьогоднішньої України.

Олег Рибчинський

* Ілюстрації до статті взято з відкритих джерел.